Хоша — 16-річна харків’янка, яка пише під псевдонімом. Вона народилася й виросла в Харкові, де минуло її дитинство. Там же знаходяться її школа та друзі.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії родина Хоші була змушена залишити місто. Рішення про виїзд ухвалили не одразу — лише у квітні 2022 року, коли Хоша ще була дитиною. Сім’я тимчасово переїхала до невеликого населеного пункту, де прожила близько трьох років.
Цей період приніс багато нового досвіду та навчив цінувати прості речі й пристосовуватися до постійних змін.
Попри те, що в Харкові досі небезпечно, родина повернулася до міста. Хоша знову живе в Харкові після кількох років, проведених у сільській місцевості.
На цьому тижні снігу було неймовірно багато. Іноді я підходила до вікна й навіть не бачила, що відбувається за балконом. Це наштовхнуло мене на бажання протягом неділі спостерігати за людьми з віконця.
Хтось біг на транспорт і ледь уміщувався туди, недалеко від зупинки бігли діти з льодянками й санями, а з магазину виходили люди з пакетами й так активно щось обговорювали, що навіть забули зайти в тролейбус.
Насправді ця зима дуже приємно здивувала, і люди часто жартують, мовляв:
«Війна, ракети, шахеди, безсонні ночі… а харків’яни кажуть: та ви шо, такого снігу не було сто років!».
Звісно, це тільки на словах допомагає.
Бо коли чуєш гепання на вулиці, хочеться думати, що це сміттєвоз гримить, але, на жаль, новини приносять жахливі звістки. Взагалі життя зараз дуже контрастне: вдень я багато думаю про майбутнє, гуляю з друзями, будую плани, а вночі засинаю під вибухи, щоразу сподіваючись, що їх збивають десь у полі, а не «шахеди» приносять нові жертви й смерті людей.
Взагалі й місто заспокоюється раніше. Світло на вулицях гасне, магазин зачиняється, хоча раніше він був цілодобовий, і його вивіска вічно світила мені у вікно, а проїжджаючі повз машини викривляли світло в різні смішні фігури.
Колись це мене бентежило і, може, навіть заважало, а зараз цього чомусь не вистачає.
Проте світло в окремих вікнах нагадує, що ти у світі не один, бо люди живуть.
І раптом я згадала смішну історію про те, як за нас піклуються наші комунальники та влада міста.
Я вже казала про сніг? То згадаю ще раз, наскільки ж у нас відповідальні люди! У центрі міста є всім відомі сходи, на яких раніше був водоспад (на всяк випадок не буду згадувати повну назву).
Через снігопади там так усе добре замело, що люди вирішили зробити гірку недалеко від самих сходів самостійно.
Але, так як це паркова зона, там було багато дерев, у які всі часто врізалися. І думаєте, людям заборонили там кататися?
Ні — пішли назустріч і захистили дерева м’якими панелями: і дерева вберегли, і людям голови.
І це один із хороших прикладів того, що навіть такі дрібниці приносять людям цілу купу щастя.